15.03.2024
  84

Година корпоративної культури, присвячена всесвітньому дню Театру.

11 березня 2024 року на кафедрі Біокібернетики та аерокосмічної медицини у групі БІ-106М пройшла година корпоративної культури, присвячена всесвітньому дню Театру.

27 березня — Міжнародний день театру

Згадки про перший театральний досвід датується 2500 роком до н. е. Перша театральна вистава відбулася в Єгипті. У давній Греції театр почав формуватися як мистецтво — встановлювалися чіткі визначення трагедії і комедії, а також з’явилися інші театральні форми.

Український театр

Театральне мистецтво в Україні сягає корінням у сиву давнину і бере початок з фольклору. У веснянках, купальських та обжинкових піснях, у колядках та щедрівках, у весільних та похоронних обрядах наявні яскраві елементи лицедійства: слова, мелодії, танцю, пантоміми. Ще за часів Київської Русі скоморохи започаткували примітивний театр — потішні видовища на майданах і базарах. Пізніше, в XVII — XVIII ст., популяризаторами своєрідного театру були студенти Києво-Могилянської академії, які під час вакацій ставили інтермедійні вистави. Також широкого розмаху набули вертепи — мандрівні театри маріонеток із соціально-побутовими перфомансами.

У 1795 році відкрився перший в Україні стаціонарний театр у Львові, в колишньому костелі єзуїтів. У Києві перший стаціонарний театр з’явився у 1806 році, в Одесі — 1809, в Полтаві — 1810.

XIX століття ознаменувалося появою драматичних творів Івана Котляревського, Григорія Квітки-Основ’яненка, Тараса Шевченка. Українське акторське мистецтво, сам театр набрали виразних суспільно-громадських функцій, що сприяло піднесенню національної свідомості народу.

Перша трупа М. Л. Кропивницького

Підвалини саме українського театру заклав Марко Кропивницький, який створив «Театр корифеїв» — професійну театральну трупу. Він сам шукав і вчив своїх акторів: М. Заньковецьку, П. Саксаганського, М. Садовського, Г. Затиркевич-Карпинську.

Репертуар не був особливо широким («Наталка Полтавка», «Москаль-чарівник» Івана Котляревського, «Сватання на Гончарівці», «Шельменко-денщик» Григорія Квітки-Основ’яненка, «Назар Стодоля» Тараса Шевченка). Тож стало само собою зрозумілим, що потрібні нові твори, в яких би відчувався подих сучасності. Їхніми авторами стали Марко Кропивницький, Михайло Старицький, Іван Карпенко-Карий, що одночасно були й драматургами, й режисерами, й акторами. (Куратор О. Монченко)